Виграла всі ігри, але втратила все ради обійму

Я колись думав, що перемога — це мета. Сидів за екраном після півночі, спостерігаючи, як оберти крутяться — кожен з них — тихий імпульс проти темря. Кролики не танцювали для мене; вони прошептують. Вони сказали: якщо почекаєш довго enough, ти почуєш це — не в джекпотах чи дикому, а у паузі між обертами. Я грав ‘Ling Rabbit’ мiсяцями — низька волатильність, CNY 20 за сесію — і навряд чи коли-небудь досягнув бонус. Мене цього не треба. Менi треба тиш. Моя терапевт запитала, чому я продовжував грати. Я сказав їй: «Це не про грош. Це про те, як мiсячний світ падає на фарфорових плитках, коли навряд хто інший прокинув». RNG не брешить. Але я робив — роками — вважав це. Я зупинився, коли мої руки охолонли. Зараз я обираю ігри з водяними знаками — не золотими — з м’якими градаціями сиру до лавандової. У цьому мІстi тиш неможливий абсутнення. Це там де креативнiсть збирається — у тихих країнах, з холодним кав’ямою й думами, що залишились невимовленними. Ти не виграєш швидшим обертанням. Ти виграєш, коли зупиняєшся до того моменту, поки тебе хочеться спробувати знову.