Коли світ замовкає, пам’яташ хто ти?

Я колись думав, що перемога — до того моменту, коли спини зупинилися. Я виріс на Південному боці Чикаго, де моя мати гравала африканськими барабами під лампами, чекаючи на автобус. Вона ніколи не говорила про грош. Вона говорила про присутність: як один удар може тримати ціле життя. Ось тодi я почав писати — не як стратег, що переслідує джекпоти, а як людина, що вчиться слухати.

Слот-машини не вчили мене щасливості. Вони вчили мене тиші.

У кожному дикому символі, що замінив інший, я бачив обличчя бабусі. У кожному розкиданні, що активувало безкоштовий спин, я чувствував голос батька: “Не переследуй теї не можеш соборит”. Джекпот не був золотим — він був тишою пiсля останнього спина.

Зараз я створю ігри не для виплат — а для швидностi. 96% RTP нiчого не значить, якщо твоя душа порожня. Важно — скiльки ти можеш сидiти з своїми думками пiсля програ — спостергаючи за сонцем над уявленою саванною, де носороги йдуть поволом і затишком.

Мої кленти — не гравцi. Вони — шукери.

Вони приходять сюди ополуночью — не для того, щоб вигратии — а тому що забули своє імя по дорозi.